Вічна шана: у громаді вручили нагороди родинам Українських воїнів
3 жовтня в нашій громаді відбулася подія, сповнена болю, гідності та вдячності. Родинам воїнів було урочисто вручено державні нагороди — як символ визнання подвигу, який не має ціни.
Хортів Сергій Петрович - загинув - нагороджено Комбатантським хрестом…
Макаренко Микола Ігорович – загинув - нагороджено орденом «За мужність ІІІ ступеня»…
Козеренко Микола Володимирович - загинув - нагороджено орденом «За мужність ІІІ ступеня» …
Беспаленко Олександр Олександрович - загинув - нагороджено орденом «За мужність ІІІ ступеня»…
Стаднік Володимир Петрович - зник безвісти - нагороджено відзнакою Міністра оборони України «За поранення»…
Бойко Володимир Анатолійович - помер - нагороджено медаллю “20 років сумлінної служби”…
Це не просто медалі. Це — свідчення того, що їхні сини, чоловіки, батьки — назавжди в серці України. Це — пам’ять, яку ми зобов’язані берегти. Це — біль, який ми маємо розділити.
«Ваша втрата — це наша спільна рана. Але й ваша сила — це наша спільна опора. Ми схиляємо голови перед вашою мужністю», — звернувся до присутніх сільський голова Олександр Тараненко.
Під час церемонії звучали імена, які назавжди залишаться в історії громади. Звучала тиша, яку не можна описати словами. Звучала молитва — за тих, хто не повернувся, і за тих, хто залишився з цим болем.
Ми пам’ятаємо не лише імена — ми пам’ятаємо усмішки, голоси, мрії. Ми пам’ятаємо, як вони жили, любили, працювали, як мріяли про мирне завтра. Ми пам’ятаємо їх не як героїв з підручників — а як наших, рідних, живих.
Кожна родина, яка отримала нагороду — це родина, яка втратила частину себе. Це батьки, які більше не дочекаються дзвінка. Це діти, які ростуть із фотографією замість обіймів. Це дружини, які носять біль у серці, як тінь, що не зникає. Це рідні, які живуть з надією на повернення зниклих безвісти…
І ми, як громада, як суспільство, як нація — маємо бути поруч. Маємо не просто згадувати — а жити так, щоб їхня жертва не була марною. Маємо підтримувати родини, берегти пам’ять, розповідати дітям, писати історію.
Бо пам’ять — це не камінь. Пам’ять — це світло. Світло, яке веде нас крізь темряву втрат до гідного майбутнього, — майбутнього, за яке вони заплатили найдорожчу ціну.
